p class=MsoBodyTextIndent style='margin-left:0cm'> 

Інформаційний бюлетень

 

ВЛАДА ТА ЕКОНОМІКА: ЗМІНА ОРІЄНТИРІВ

 

Жовтень 2005

 

Київ  


 

Проект здійснюється за фінансової підтримки Програми MATRA KAP
(малих проектів за підтримки посольства Королівства Нідерландів в Україні).

 

Інформаційний бюлетень. Влада та економіка: зміна орієнтирів /Керівник проекту – Олександр Пасхавер. Автори: Лідія Верховодова, Катерина Агєєва, Ганна Царенко/

 

 

 

У липні 2005 р. Центр економічного розвитку розпочав проект з моніторингу економічної політики, в рамках якого простежуються найважливіші дії нової команди президента В.Ющенка, яка прийшла до влади в результаті “помаранчевої” революції. Моніторинг фіксує вплив діяльності нової владної команди на розвиток економіки країни. Реакція економіки демонструється на динаміці головних макроекономічних показників (ВВП, інфляція, обсяги виробництва, інвестиції тощо), а також оцінюється з позицій мікроекономіки (умови підприємницької діяльності, приватизація, перегляд прав власності тощо).

Цей інформаційний бюлетень підготовлений спеціалістами Центру на основі результатів моніторингу діяльності першого постреволюційного уряду Ю.Тимошенко та уряду Ю. Єханурова, який прийшов йому на зміну у вересні 2005 р. В аналітичному огляді надана своєрідна ретроспектива формування економічної політики та її принципові зміни за період лютий–жовтень 2005 р.

Зразу після перемоги “помаранчевої” революції нова влада зіткнулася зі значними ризиками і, як показала діяльність першого постреволюційного уряду Ю.Тимошенко, значну частину з них вона не змогла подолати. Складність перехідного періоду і тиск очікувань населення вимагали від уряду воістину ювелірної роботи, на яку виявилась неспроможною команда, налаштована на тотальну і безкомпромісну боротьбу з корупційною старою владою та олігархічним капіталом. На цьому фоні в українській економіці досить швидко почали розгортатися гострі кризові тенденції. Аналіз ризиків і негативних наслідків діяльності першого уряду Ю.Тимошенко дозволив авторам огляду оцінити, наскільки адекватною реальним потребам української економіки стала кардинальна зміна орієнтирів, до якої вдався у своїй політиці уряд Ю.Єханурова. При цьому акцент зроблений на визначенні нових ризиків, які можуть очікувати цей уряд на новому шляху чергової трансформації, що охопила постсоціалістичні країни, які свого часу не змогли завершити ринкові та демократичні перетворення при виході із соціалізму.

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ.. 4

1.       “Помаранчева” революція – результат загострення структурної кризи   5

2.       Перший етап постреволюційного розвитку: уряд Ю. Тимошенко.. 6

3.       Другий етап постреволюційного розвитку: уряд Ю. Єханурова.. 17

4.       Прогнози подальшого економічного розвитку.. 26

5.       Реакції суспільства.. 29

Висновки.. 30

 

 


 

Вступ

Основними подіями вересня 2005 р. в Україні стали відставка уряду Ю.Тимошенко та призначення на його заміну уряду Ю.Єханурова. З відставкою уряду Ю.Тимошенко, фактично, завершився перший, а з призначення уряду Ю.Єханурова почався другий етап постреволюційного періоду в історії країни. Фігури обох прем’єр-міністрів і склад їх урядів можна в повному сенсі розглядати як свого роду символи, що наочно демонструють принципову відмінність цілей та завдань окремих етапів розвитку України після „помаранчевої” революції.

Діяльність уряду Ю.Тимошенко почалася на хвилі перемоги “помаранчевої” революції. Революційний фон висунув досить жорсткі вимоги щодо політики, яку змушений був проводити уряд. Щоб закріпити перемогу, він був приречений продовжити боротьбу зі старою владою. На його долю випали великі сподівання суспільства. Населення нетерпляче вимагало виконання передвиборних та революційних зобов’язань – негайного забезпечення зростання життєвого рівня і відтворення справедливості стосовно прав власності, набутих у ході приватизації. Причому додаткового радикалізму, безкомпромісності та популізму додала до урядової політики сама постать прем’єр-міністра Ю.Тимошенко.

На перших порах після революції ці риси прем’єр-міністра та її команди привернули до себе прихильність населення, оскільки відповідали його очікуванням і навіть об’єктивним завданням перехідного періоду, коли явно переважують цілі боротьби зі “старим”. Але за такої екстремальної політики ресурси економіки почали швидко вичерпуватися. Із закінченням дії інерції зростання, закладеної в попередні роки, почали лавиноподібно накопичуватися кризові явища. Стійко погіршуються основні макроекономічні показники. Діяльність уряду спровокувала ескалацію конфліктності в економіці, яка погрожувала перейти в політичне протистояння.

Урядова команда Ю.Тимошенко не змогла перебудувати свою політику, яка набула характеру боротьби з “ворогом”, на нові позитивні цілі. В цьому випадку вона неминуче мала поступитися місцем іншій команді, яка б орієнтувалась на “прагматичні” цілі стабільного розвитку економіки. Ці загальносуспільні за характером цілі, що сприяють об’єднанню нації, виявились несумісними з боротьбою за “революційну справедливість”, яка різко розділила країну.

Відставка уряду Ю.Тимошенко і заміна її команди на команду Ю.Єханурова стала несподіванкою для суспільства. Сам Ю.Єхануров на посаді губернатора був повністю заглиблений у вирішення складних проблем управління Дніпропетровською областю. Тому йому та його команді прийшлось формувати нову економічну політику екстрено, підхопивши “на марші” гострі оперативні проблеми попереднього уряду. Це значно збільшує ризик помилок. Безперечно, можна сподіватися, що Ю.Єхануров як високопрофесійний управлінець, зуміє передбачити і розрішити частину з них. Але дефіцит часу стає тим “ворогом”, який чинитиме тиск на урядову команду і може примусити діяти неефективно.

За цих умов великого значення набуває незалежний моніторинг (спостереження збоку) найважливіших акцій уряду та своєчасне визначення можливих їх наслідків і ризиків.

В цьому аналітичному огляді зроблена спроба надати ретроспективу діяльності уряду Ю.Тимошенко і охарактеризувати той “вантаж”, який успадкував уряд Ю.Єханурова. Ми вважаємо, що при такому аналізі необхідно розділити об’єктивні тенденції і суб’єктивні фактори. Спроба все пояснити тільки особистими рисами колишнього прем’єр-міністра може дезорієнтувати нову урядову команду. З відстороненням Ю.Тимошенко від влади проблеми в економіці не зникнуть, для їх вирішення необхідно знайти нові адекватні способи.

Автори огляду з цікавістю спостерігають за процесом перегляду економічної політики і роблять перші спроби оцінити, наскільки практичні заходи другого постреволюційного уряду Ю.Єханурова відповідають новим цілям.

Оскільки оцінці піддається реальний перебіг подій, то в нашому аналізі, в основному, використана оперативна інформація. Поряд з офіційною інформацією у вигляді статистичних даних, законодавчих і нормативних документів, заяв представників влади, ми змушені були залучати поточні оцінки аналітиків, матеріали ЗМІ, інтерв’ю з різними спеціалістами, достовірність яких, звичайно, перевірялася. В процесі підготовки аналітичного огляду акцент буде зроблений на узагальнених висновках – визначенні тенденцій і знакових дій. Ми вважаємо, що персоніфікація є малопридатним підходом для аналізу, тому про це мова йтиме тільки у виключних випадках, коли є ризик для реалізації політики нового уряду.

 

1.        “Помаранчева” революція – результат загострення структурної кризи

Здійснити об’єктивну оцінку постреволюційного розвитку України неможливо без загального розуміння причин, які довели країну до краю “помаранчевої” революції. Особливо це стосується його першого етапу, який став безпосередньою рефлексією на конкретні революційні події 2004 р.

З 1991 р. Україна почала свій складний шлях незалежної держави. Відокремлення її від єдиної політичної, економічної та соціальної системи СРСР і поступовий відхід від соціалізму, супроводжувались глибокою структурною кризою. Спад української економіки тривав до 1999 р., коли ВВП за показниками фізичного обсягу становив проти 1990 р. лише 40,8%. У 2000 р. країні вдалося подолати глибоку економічну кризу та увійти в період високих темпів економічного зростання, піком якого став 2004 р. За чотири роки мав місце “великий економічний стрибок”, в результаті якого обсяг ВВП досяг 61,0% від рівня 1990 р. Темп росту ВВП склав у 2004 р. порівняно з 2003 р. небувало високий рівень – 12%[1].

За ці роки в країні були здійснені основні ліберальні реформи: утворена критична маса незалежних суб’єктів приватної власності; розбудовані основні ринкові інститути; сформовано основу нормативно-правового регулювання економічних процесів.

Проте паралельно позитивним ліберальним тенденціям в країні почали розвиватися деформаційні процеси. В результаті в Україні запанувала економічна система, яку образно можна назвати “корупційно-ліберальною”. Її основною ознакою стала корупційна влада, яка здійснювала ліберальні реформи в інтересах олігархічного капіталу. В структурі економіки майже половину зайняв тіньовий сектор. Економічне зростання країни забезпечувалося такими специфічними факторами, як надвисока експортна орієнтація виробництва, використання дешевих ресурсів, надмірна експлуатація існуючих виробничих потужностей та заморожування доходів населення на низькому рівні.

У 2004 р. в країні сформувалась досить феноменальна ситуація: структурна криза, яка потребувала глибокої інституційної перебудови в усіх сферах, і в першу чергу в економіці, загострилася саме на піку економічного зростання. Корупційна влада та олігархічний капітал зосередили увагу на експортних галузях, в результаті опинився без підтримки основний масив української економіки. Чиновництво та олігархічні фінансово-промислові групи (ФПГ) створили потужний прес, який заважав подальшому розвитку малого і середнього бізнесу. На цьому фоні постійно загострювались соціальні та політичні проблеми. Економічне зростання наочно почало поглиблювати прірву між доходами представників влади, олігархічного капіталу та основної маси населення. Держава виявилась неспроможною здійснювати свою соціальну функцію – підтримувати вразливі верстви населення, утримувати сферу важливих соціальних послуг. Становлення громадянського суспільства затримувалось. Партії та ЗМІ, які повинні були відіграти роль каналів зв’язку між владою і громадськістю, відкрито приватизувались олігархічним капіталом. Стара влада жорстко переслідувала опозицію.

Внаслідок цього передвиборна боротьба між кандидатами в президенти України – представником старої влади В.Януковичем і представником опозиції В.Ющенком – восени 2004 р. неминуче підвела країну до критичного протистояння, в яке включилося все суспільство. В Україні розпочалася “помаранчева” революція. Перемога на президентських виборах В.Ющенка одночасно стала перемогою “помаранчевої” революції. Це означало політичний кінець пануванню старої влади. До влади прийшов не тільки новий президент В.Ющенко, але й нова команда опозиціонерів, які взяли найактивнішу участь у “помаранчевій” революції.

Такий фон приходу до влади В.Ющенка і його команди надає переконливі аргументи проти характеристик “помаранчевої” революції як зміни кланів або чиновників, що появились зразу ж після її перемоги та особливо наполегливо зазвучали після відставки уряду Ю.Тимошенко[2]. Восени 2004 р. в Україні відбулась історична подія – революція була спрямована проти старої системи, що виникла на базі залишків соціалізму, які вигадливо поєдналися з новими ринковими економічними та суспільними демократичними процесами. Такий симбіоз старого й нового в Україні став можливим тому, що ринкові та демократичні реформи являли собою зовнішній для країни виклик – розпад СРСР і розширення контактів з відповідним міжнародним оточенням. Усередині ж країни не було достатніх реформаторських сил, щоб довести їх до завершення.

До 2004 р. в країні сформувалась принципово інша ситуація. Виникли масштабні реформаторські сили – появився потужний прошарок середнього класу. Змінилось саме суспільство – воно вже могло відповісти на історичні виклики та ефективно контролювати процес змін за допомогою численних політичних партій та незалежних ЗМІ. Під таким контролем новий президент і його команда змушені відповідати на історичні виклики. Це й дає надію на успіх у перебудові існуючої деформованої системи українського суспільства.

 

2.        Перший етап постреволюційного розвитку: уряд Ю. Тимошенко

Прийняття президентом В.Ющенком рішення 8 вересня 2005 р. щодо відставки уряду Ю.Тимошенко та призначення нового уряду на чолі з Ю.Єхануровим деякими аналітиками і політиками розглядається як результат розбіжностей і суперечок усередині команди. Але це, швидше, поверховий погляд на ситуацію, оскільки мова йде лише про зовнішні мотиви. В даному випадку заміна одного уряду іншим і, відповідно, орієнтирів державної політики відображає наявність об’єктивних закономірностей, притаманних різним етапам постреволюційного періоду розвитку країни.

Домінанти початкового постреволюційного періоду

Революція – це злам, який стрімко змінює всю систему орієнтирів в суспільстві. Після безпосередніх революційних подій наступає постреволюційний період, який, як демонструють численні історичні приклади, має загальні механізми розвитку. По-перше, до влади приходять переможці, для яких пріоритетом є активна політична діяльність. По-друге, як правило, на початковому етапі постреволюційного періоду основна увага зосереджується на подоланні опору попередньої влади. По-третє, в управлінні домінують оперативні заходи за критичними викликами, оскільки часу для розробки і прийняття стратегічних рішень поки що обмаль.

Комбінація факторів, які сформували зміст і способи реалізації економічної політики першого уряду Ю.Тимошенко, склалася з перелічених вище загальних механізмів розвитку, притаманних початковому етапу постреволюційного періоду, конкретної української дійсності та характерних рис особистостей, які увійшли в урядову команду.

Серед основних домінант початкового етапу постреволюційного періоду в Україні, що створили фон діяльності першого уряду Ю.Тимошенко, слід визначити такі реалії:

-          Персональні та партійні претензії переможців “помаранчевої” революції на місця у структурі влади[3]. Претензії на владу різних політичних сил, які увійшли в опозиційну коаліцію, обумовили необхідність застосування квотного принципу при розподілі державних посад. Друга вища посада у виконавчій владі країни – прем’єр-міністра – була надана одній з головних постатей революції Ю.Тимошенко. Загалом розподіл місць у вищих органах влади набув такого вигляду: „Наша Україна” – 3 віце-прем’єри,
13 міністрів; Соціалістична партія – 3 міністри та голова Фонду державного майна України (ФДМУ); “Блок Юлії Тимошенко” – прем’єр-міністр і голова Служби безпеки; Партія промисловців і підприємців – перший віце-прем’єр міністр; Група “Солідарність” – 1 міністр. Сформувалася владна команда, яка була об’єднана ситуативно та мала різні ідеологічні вектори. При її формуванні питання професійності відійшло на другий план.

-          Існування реальної загрози реанімації старої влади. В.Ющенко в боротьбі за президентство одержав перемогу з невеликою перевагою: В.Ющенко – 51,99%, В.Янукович – 44,2% голосів[4]. Проти кандидатури опозиціонера В.Ющенка виступила більшість населення в стратегічних для країни регіонах. На перших порах експерти та політики висловлювали навіть побоювання щодо спроможності команди В.Ющенка утриматися при владі[5]. Він та його команда вже мали прецедент, коли після перемоги на парламентських виборах 2002 р. поступилися позиціями представникам старої влади при формуванні “більшості” в парламенті. Це й обумовило досить гостре сприйняття даної проблеми новою командою. Саме тому одним з перших актів після перемоги революції стало руйнування адміністративного ресурсу старої влади. Було одночасно звільнено на всіх рівнях державного управління понад 20 тисяч управлінців[6].

-          Гостре сприйняття суспільством несправедливості розподілу державного майна в процесі приватизації. Вся історія приватизації в Україні відкрито демонструвала корупційний розподіл державних об’єктів в інтересах олігархічних ФПГ. Тому одним з головних революційних лозунгів стала вимога перегляду прав власності, набутих при приватизації. Найбільший резонанс мала справа з продажу “Криворіжсталі”, оскільки об’єкт був куплений ФПГ, наближеними до колишніх вищих осіб держави – екс-президента Л.Кучми та екс-прем’єр-міністра В.Януковича (Компанія “Систем кепітал менеджмент” – підконтрольна Р.Ахметову, Корпорація “Інтерпайп” – підконтрольна В.Пінчуку). Вимога перегляду прав власності, набутих у процесі приватизації, логічно перейшла в програму обов’язкових дій першого уряду.

-          Масові соціальні очікування населення[7]. Незважаючи на високі темпи економічного зростання доходи значної частини населення країни продовжували залишатися нижчими за прожитковий мінімум. Це сприймалося населенням як кричуща соціальна несправедливість. Тому після перемоги революції у населення появились підвищені очікування щодо негайного поліпшенні свого стану. Це був наполегливий виклик суспільства, на який не могла не відреагувати владна команда. Це стало її першочерговим зобов’язанням. Виконання цих зобов’язань зразу потрапило під пильний контроль суспільства.

-          Політичні завдання підготовки до майбутніх виборів у парламент. Члени уряду були активними політиками і представниками політичних сил, які відіграватимуть провідну роль у майбутніх парламентських виборах 2006 р. Система формування владної команди неминуче заклала в їхню діяльність конфлікт інтересів – цілі прагматичної урядової роботи увійшли в конфлікт з публічною діяльністю політика, який готується до виборів. Члени уряду свої дії фільтрували через електоральні цілі. Це посилювало відцентрові сили в урядовій команді. Члени уряду були зацікавлені в персоніфікації своїх дій, що досить часто проявлялося в їхніх взаємних критичних висловах. Їх відрізняло збільшене прагнення публічності як необхідної умови привернути до себе увагу громадськості[8].

-          Зв’язок влади з бізнесом. В.Ющенко в його передвиборній боротьбі підтримали широкі бізнесові кола. Зв’язок з бізнесовою діяльністю мали й найближчі його соратники (або їхні найближчі родичі). Це створювало ризикове середовище у владі, оскільки в окремих випадках могло призвести до конфлікту власних бізнесових інтересів окремих членів владної команди і державних інтересів, появи корупції (патронування інтересів окремих компаній). Приводом для першого конфлікту, який виник усередині владної команди на цьому ґрунті, стала постанова уряду щодо заборони реекспорту нафти. Деякими спостерігачами цей конфлікт між урядом та міністром юстиції О.Зваричем кваліфікувався як захист його власних бізнесових інтересів[9]. Значні бізнесові інтереси мали голова РНБО України П.Порошенко, перший помічник президента О.Третьяков. Про тісний зв’язок останніх з бізнесом публічно заявив при виході у відставку екс-державний секретар О.Зінченко[10].

Аналітики, які спостерігали за діяльністю першого уряду, важливу роль у визначенні пріоритетів його економічної політики та способів їх реалізації відводять особистим рисам екс-прем’єр-міністра Ю.Тимошенко та окремих його членів. Переважна частина членів уряду і, в першу чергу, його голова Ю.Тимошенко відносяться до політичних сил, які досить тривалий період знаходились у жорсткій опозиції до старої влади. Деякі з них постраждали від неї особисто (руйнування бізнесу, політичні та кримінальні переслідування тощо).

Ці особисті риси відбилися на виборі пріоритетів політики та характері способів дій уряду Ю.Тимошенко. В його політиці переважав радикалізм, схильність до швидких та демонстраційних рішень. Способи дій вибирались навмисно “шокові”, які підтримували напругу і нестабільність у підприємницькому середовищі, особливо у великому капіталі, який розглядався як “ворог”. Проглядались елементи авторитаризму. За оцінками колишніх урядовців, рішення приймала одноособово Ю.Тимошенко[11].

Уряд Ю. Тимошенко: практика реалізації економічної політики

В оцінках дій уряду Ю.Тимошенко наявні два полюси. На самому початку відверто превалювали позитивні відгуки. До очевидних заслуг уряду відносили формування за короткий термін урядової команди з представників різних партій та дуже високу його працездатність. Особливо це було помітно на стадії, коли переважало революційне єднання, а відцентрові сили в команді ще не визначились. Саму Ю.Тимошенко відмічали як ідеальну кандидатуру на роль керівника чистильників “авгієвих стаєнь” старого режиму.

Фактично, цей уряд за наявності після перемоги революції міцних політичних та економічних позицій старого режиму зміг швидко забезпечити керовану ситуацію в політиці та економіці. Він долав будь-який опір своїм діям і, як відмічали спостерігачі, міг реалізувати будь-яку за своїм вибором політику. Його непрофесійність спочатку нейтралізувалась миттєвою позитивною реакцією на власні помилки. Він був відкритий для суспільства. Енергетика урядової команди і прем’єр-міністра Ю.Тимошенко була настільки сильною, що дозволяла проводити розроблені ним проекти законодавчих нововведень через Верховну Раду з першого читання. Прикладом може слугувати стрімке проведення через Верховну Раду змін до Державного бюджету 2005 року, окремі позиції якого потім стали для суспільства, в повному розумінні, “шоком”.

Практична діяльність уряду Ю.Тимошенко в економіці, на перший погляд, досить різноманітна і охоплює широке коло проблем. Але найбільш послідовно уряд здійснював свою політику у трьох головних напрямах: а) реалізація широких соціальних програм; б) перегляд прав власності, набутої в процесі приватизації (так звана реприватизація) та в) забезпечення додаткових джерел надходжень у бюджет. Уряд реагував на глобальні та конкретні виклики розвитку української економіки тільки у вимушених випадках (наприклад, невідкладна необхідність підготовки до вступу в СОТ, регулювання проблемних ринків).

Соціальні пріоритети – реалізація найбільш масових очікувань українського суспільства та електоральних завдань. Соціальні заходи стали першими значними актами уряду Ю.Тимошенко. За своїми параметрами вони були розраховані на великий резонанс з боку суспільства і мали за мету швидке залучення масових прихильників.

Уряд передбачив різке збільшення видатків Бюджету-2005 на споживання: з 73,1 (варіант колишнього уряду В.Януковича) до 92,4 млрд. грн. або на 24,4%. Масштабні соціальні програми включали: встановлення прожиткового мінімуму на рівні 423 грн. (збільшився порівняно із січнем 2005 р. на 9,4%); мінімальної пенсії – 332 грн. (на 15,7%); виплат матерям при народженні дитини – до 8500 грн. (в 11,7 рази); допомога дітям-сиротам – до 475 грн. (в 5,3 рази); дітям – інвалідам з дитинства 1 групи – до 543 грн. (в 5,4 рази).
З 1 вересня планувався початок другого етапу в реалізації соціальних програм, пов’язаних зі збільшенням мінімальної заробітної плати до 332 грн. (на 26,7%).

За період свого перебування при владі уряд Ю.Тимошенко виконав всі соціальні зобов’язання передвиборної програми президента В.Ющенка. За січень-серпень 2005 р. номінальні доходи на душу населення виросли порівняно із січнем-серпнем 2004 р. на 43,2%.

Але одночасний викид великої маси грошових коштів на споживчий ринок став одним із факторів інфляції, що, в свою чергу, відбилося на показниках реальних доходів та рівні споживання населення. Реальні доходи населення збільшилися лише на 25,8%[12]. Рівень споживання населення за вісім місяців знизився до 92%, в тому числі по продуктах рослинництва – до 98%, м’ясних продуктах – 88%, молочних продуктах – 81%[13]. Значну частину ефекту від соціальної політики “з’їла” інфляція.

Рисунок 1. Зіставлення показників номінальних і реальних
доходів населення у 2005 р. з відповідним періодом 2004 р., % [14]

 

 

В результаті великі сподівання населення на поліпшення життєвого рівня виявились нереалізованими. При цьому така політика уряду загострила іншу проблему – забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для підтримки заявлених соціальних програм. Пошук додаткових джерел надходжень коштів у бюджет став критичним політичним завданням, від виконання якого тепер залежали не тільки сучасні позиції нової влади, але й перемога на майбутніх парламентських виборах. Цей фактор став свого роду “дамокловим мечем” уряду Ю.Тимошенко.

Акумулювання коштів у бюджеті. Досить швидко стало ясно, що в своїх соціальних зобов’язаннях нова владна команда взяла надмірно високий старт. Для реалізації широкомасштабних соціальних програм уряд Ю.Тимошенко передбачив збільшення дохідної частини Бюджету-2005 з 86,5 до 106,1 млрд. грн. або на 22,7%. Це було за межами можливостей акумулювання коштів у бюджет природним шляхом – за рахунок розвитку економіки.

Концепція вилучення доходів у бюджет, яку став реалізовувати уряд, базувалась на тезі про наявність в українській економіці масових тіньових доходів, які формуються за рахунок уникнення податків. Дійсно, як констатували аналітики, українська економіка, фактично, наполовину знаходиться в тіні[15]. Основні зони створення тіньових доходів давно були визначені – це зовнішньоекономічна діяльність (виведення доходів за межі країни), широко розповсюджені податкові та інші види пільг, тіньові канали, які виникають у вільних економічних зонах і територіях пріоритетного розвитку, масова контрабанда, приховування доходів у державному секторі, де не було відповідного контролю з боку державних органів.

Заходи щодо виведення доходів з тіні та акумулювання їх у бюджеті здійснювались урядом Ю.Тимошенко вкрай інтенсивно. Одночасно в суспільстві створювалась відповідна атмосфера – нетерплячі соціальні очікування населення спрямовувались за допомогою ЗМІ проти можливих держателів тіньових доходів. Це давало можливість уряду уникати опору своїй політиці, яка далеко не завжди була виправдана з економічної та політичної точок зору.

Можна визначити три хвилі дій уряду в цьому напрямку:

-          перша – тотальне ліквідування податкових пільг, вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, що було здійснено через прийняття парламентом змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2005 рік[16]”. Особливий резонанс це викликало з боку українських і іноземних інвесторів, які реалізовували інвестиційні проекти у пільгових режимах зон та територій і не передбачали такої поведінки з боку держави, яка водночас ліквідувала свої довгострокові зобов’язання перед ними;

-          друга – реалізація програм “Контрабанді – стоп!” та “Чисті руки”, які були покликані вивести з тіні нелегальні товарні потоки, що проходили через митницю[17]. В основ­ному, це здійснювалось за допомогою жорстких адміністративних заходів (персональна відповідальність керівників митних служб за поповнення надходженнями бюджету);

-          третя – забезпечення доходів від управління державною власністю (дивіденди та обов’язкові відрахування в бюджет), значна частина яких безконтрольно використовувалась адміністрацією державних компаній та посередниками[18]. З березня 2005 р. для державних підприємств і державних акціонерних компаній був збільшений норматив обов’язкових відрахувань в бюджет з 15-30% до 50% чистого прибутку[19].

Рисунок 2. Динаміка наповнення доходів державного бюджету
за січень-серпень 2005 р., в % до попереднього місяця[20]

 

 

За січень-серпень 2005 р. надійшло доходів у бюджет 66,5 млрд. грн., що на 55,8% перевищило рівень січня-серпня 2004 р. Детінізація в перші місяці забезпечила основний ефект – бюджет одержав значні додаткові надходження. Сталим джерелом доходів виявився державний сектор. Від останнього за січень-серпень 2005 р. у бюджет надійшло дивідендів на суму 1528,2 млн. грн.[21], що майже в 5 разів перевищило обсяг фактичних надходжень за весь 2004 р.[22]

Але доволі швидко детінізація як джерело додаткових бюджетних доходів вичерпала себе. В червні 2005 р. відбувся перший збій – обсяг доходів до бюджету порівняно з попереднім місяцем впав до 83,4%. В цій гострій ситуації уряд вдався до прямого адміністративного тиску на господарюючих суб’єктів. Було об’явлено безпрецедентне посилення адміністративного контролю над фінансовою діяльністю господарюючих суб’єктів (масові перевірки фінансово-економічної діяльності з метою вияву фактів укриття доходів або спроб мінімізації податків)[23].

Під тиском уряду почали вичерпуватися податкові ресурси майбутніх періодів. За словами голови Рахункової палати В.Симоненка, якщо на початок 2005 р. сума надмірно виплачених податків становила 2,9 млрд. грн., то станом на 1 серпня – вже 8,3 млрд. грн. Таким чином, податки майбутніх періодів становлять 5,4 млрд. грн. Другим джерелом наповнення бюджету є невідшкодований ПДВ. За результатами 7 місяців прострочена заборгованість з відшкодування ПДВ склала 3,4 млрд. грн.[24]

Стало очевидним, що застосований механізм вилучення додаткових тіньових коштів у бюджет швидко втрачає ефективність. Тоді уряд досить різко змінив свою політику. Потенційними джерелами значних надходжень у бюджет були визнані продаж державних об’єктів в процесі приватизації та перепродаж об’єктів, повернених в процесі реприватизації.

За перше півріччя 2005 р. в результаті блокування приватизації, надходження в бюджет з цього джерела склали менше 10% річного плану. З червня уряд починає прискорені дії з організації приватизації високоліквідних державних об’єктів. У липні уряд затверджує першій Перелік, до якого включено 34 об’єкти. За липень-серпень в результаті численних переглядів були сформовані остаточні Переліки для приватизації в 2005-2007 роках, в яких на 2005 рік передбачався продаж 284 об’єктів[25].

Але уряд виявився неспроможним організувати продаж об’єктів вчасно. Перелік складався поспіхом і до нього попало багато проблемних об’єктів: заборонених до приватизації; тих, що знаходилися в судовому розгляді, в процесі реструктуризації; стратегічних, приватизація яких здійснювалася за складною процедурою. До того ж, уряд зробив спробу продати частину об’єктів із земельними ділянками, що не передбачалось чинним приватизаційним законодавством.

Не вдалося Ю.Тимошенко організувати надходження в бюджет і за рахунок реприватизації. Процес реприватизації був доведений до рішення про перепродаж тільки “Криворіжсталі”. Термін конкурсу з продажу пакета акцій розміром 93,2% був призначений на 24 жовтня 2005 р.

Таким чином, під кінець перебування уряду Ю.Тимошенко при владі проблема наповнення бюджету набула надзвичайної гостроти. Під загрозою невиконання опинились соціальні зобов’язання перед населенням. У свою чергу, методи, до яких вдався уряд, призвели до викачування з економіки інвестиційних ресурсів, що, фактично, позбавляло її бази зростання.

Перегляд прав власності – реприватизація. Найбільш резонансним напрямком політики уряду Ю. Тимошенко стала, як її називають в Україні, реприватизація – політичний перегляд прав власності, набутих у процесі приватизації.

Урядова політика реприватизації сформувалась під безпосереднім впливом наполегливих вимог “справедливості”, проголошених “помаранчевою” революцією, й жорсткого ставлення прем’єр-міністра Ю.Тимошенко до представників олігархічного капіталу. Заяви уряду про проведення реприватизації робились у навмисно жорсткій “шоковій” формі, яка створювала в суспільстві враження про початок тотальних дій, в першу чергу, проти великого капіталу (через ЗМІ стосовно потужних ФПГ створювався образ “ворога”).

Ю.Тимошенко, фактично, уникала введення процесу реприватизації в законодавче русло. Вона відмовилася брати участь у спробі президента обмежити поле перегляду прав власності переліком з 30 об’єктів. Можна віднести до піар-ходу її об’яву про підготовку проекту закону про дооцінку майна, яке підлягає перегляду. Своїми реальними діями вона чинила опір пропозиціям президента і представників великого капіталу про укладання мирових угод.

Зусилля прем’єр-міністра в сфері реприватизації мали цілком конкретну адресу, яка стала явною досить швидко. Реприватизаційні акції уряду спрямовувались, в основному, проти об’єктів, які контролювались Корпорацією “Інтерпайп” (власність В. Пінчука – зятя колишнього президента Л.Кучми). Найбільш резонансними об’єктами (великі стратегічні об’єкти) реприватизації стали: ВАТ “Криворіжсталь”, ВАТ “Нікопольський феросплавний завод”[26] та ВАТ “Нікопольський південнотрубний завод”[27].

Реприватизація, яка не обмежувалась законодавчо і провокувалась жорсткими заявами прем’єр-міністра, досить швидко переросла в масовий процес переділу власності. Ще при перших оцінках реприватизаційної політики один з авторів цього огляду образно сказав, що “кожний районний начальник забажає мати свою “Криворіжсталь”. І дійсно, до процесу переділу власності підключились численні конкуренти, а також ті, які були відсторонені свого часу від розподілу власності і бажали одержати реванш. Міністр внутрішніх справ Ю. Луценко у звіті за перші 100 днів діяльності уряду заявив про те, що у сфері приватизації порушено 1700 справ[28]. Появилися приклади навіть силового переділу – захват об’єктів за допомогою приватних охоронних фірм[29].

Реприватизація розхитала базовий інститут ринкової економіки – право приватної власності. Оскільки капітал в Україні набував права власності переважно в процесі приватизації, то, фактично, він весь опинився під тотальною загрозою реприватизації. Особливу небезпеку становить масовий процес переділу власності, який охопив країну і який досить важко взяти під державний контроль.

Непередбачуваність дій уряду призвела до дестабілізації. Появилась хронічна непевність бізнесу, в результаті чого почала згортатися інвестиційна діяльність. Посилились тіньові процеси, які викликала жорстка політика реприватизації. Одержав розповсюдження фіктивний перепродаж ризикових об’єктів офшорним компаніям, з ризикових об’єктів евакуювались активи – фінанси, ліквідне майно[30].

Реприватизація з її наслідками набула настільки гострих форм, що вже з квітня президент починає робити спроби обмежити дії уряду в цьому напрямку:

-          травень – перша спроба. Міжвідомчій робочій групі з проблемних питань приватизації на чолі з А.Кінахом надано завдання скласти перелік із 30 об’єктів, якими має обмежитися перегляд прав власності[31];

-          червень – підписання Меморандуму про гарантії прав власності[32] президентом, прем’єр-міністром і головою Верховної Ради;

-          травень-червень – паралельне підключення до проблем реприватизації РНБО на чолі з П. Порошенком[33].

Але Ю.Тимошенко і після підписання Меморандуму продовжувала жорсткий реприватизаційний курс. Причому урядова політика реприватизації набувала все більшої конфліктності. Непримиренна позиція Ю.Тимошенко у випадку з Нікопольським феросплавним заводом ледве не призвела в серпні до відкритого зіткнення правоохоронних органів з тисячними трудовими колективами[34].

Ескалація конфліктності в реприватизаційній сфері стала одним з приводів прийняття рішення президента про повну відставку першого постреволюційного уряду.

Політика реприватизації, яку активно проводив уряд Ю.Тимошенко, стала головним фактором різкого погіршення інвестиційного клімату в Україні[35]. Вона завдала значної шкоди й міжнародному іміджу країни. Міжнародне співтовариство очікувало після революції від уряду дій щодо подальшої лібералізації економіки, але зіткнулось з “війною” уряду проти великого капіталу. Уряд не зумів використати потенціал стрибка інвестиційної привабливості, який надала Україні “помаранчева” революція.

Регулювання проблемних товарних ринків. Уряд Ю.Тимошенко був змушений вдатися до регулювання розвитку окремих товарних ринків тільки тому, що на них виникли кризові ситуації, які одержали великий резонанс у суспільстві. До таких випадків відносяться гострі події на наступних товарних ринках: у квітні – м’яса[36], травні – палива[37], липні-серпні – цукру[38], серпні – зерна[39]. Всі перелічені товарні ринки є традиційно проблемними для України – на них щорічно виникають сезонні кризи.

Стара влада не вдавалася до системного вирішення проблем у відповідних економічних секторах. Вона пристосувалася гасити ці кризи оперативними методами. Наприклад, на ринку палива – додаткове постачання палива за цінами, нижчими від світових за рахунок чергових політичних поступок Росії; на ринках м’яса та цукру – здійснення разових інтервенцій імпортованої продукції, закуплених за рахунок державного бюджету і навіть мовчазної згоди на контрабанду та тіньове ввезення; на ринку зерна – за рахунок адміністративного контролю над експортом.

Уряду Ю.Тимошенко, звичайно, бракувало часу на стратегічну політику щодо вирішення проблем, які мають давню історію. Крім того, він вже з політичних міркувань не міг вдаватися до більшості методів, які застосовувала стара влада. В цьому була безперечна трудність, але незвичне загострення кризи на цих ринках спровокувала також неадекватна поведінка самого уряду:

-          по-перше, уряд ігнорував ризики й починав вживати заходи на відповідних ринках, як правило, із запізненням, коли кризи вже набували гостроти (наприклад, запевнення громадськості в тому, що уряд має достатньо ресурсів для легкого подолання кризи);

-          по-друге, уряд кваліфікував причини кризи як злочинну змову операторів ринку. Звідси і характер заходів, який був зорієнтований на “ворогів”[40] (загроза переслідування у випадку відмови від співпраці з урядом);

-          по-третє, застосування адміністративного тиску (загроза відставки посадових осіб у випадку зростання цін) і ручного регулювання ціноутворення (встановлення верхньої межі цін, рентабельності)[41].

Спроба таким чином заблокувати кризу призвела до реакції, яку провиділи експерти – на відповідних ринках моментально виник дефіцит продукції і почали зростати ціни[42]. Наступним наслідком адміністративних антикризових дій уряду стало різке падіння цін на ринку цукру і зерна (в момент збору врожаю), яке завдало значної шкоди українським виробникам.

Неспроможність уряду примусила президента відсторонити його і передати питання врегулювання ситуації на стратегічному ринку палива спеціально створеній Міжвідомчій комісії, яку очолив перший помічник президента О.Третьяков[43].

Урядова політика адміністративного регулювання не зробила позитивний внесок у вирішення ситуації, а лише поглибила і загострила проблеми на відповідних ринках. До постійно діючих причин кризи додалась необхідність налагодження порушених взаємовідносин з Росією та Туркменістаном – головними постачальниками палива в країну. Держава зіткнулась також з необхідністю повернення довіри головних операторів на ринках, які піддавалися тиску з боку уряду .

Глобальні проблеми: СОТ та ЄС. Зразу ж після революції на хвилі ейфорії в цій сфері була проголошена політика свого роду “бліц-кригу”. Нова влада, включаючи президента і прем’єр-міністра, впевнено заявила про те, що в 2005 р. Україна вступить у СОТ і набуде статусу країни з ринковою економікою. Значні рухи передбачались і на шляху до інтеграції в ЄС – навіть одержано рішення про єдиний торговий простір.

Але реальні дії в цьому напрямку уряд Ю.Тимошенко почав здійснювати зі значним запізненням, коли вже склалася критична ситуація з питанням подання заяви про вступ до СОТ. Уряд у прискореному порядку підготував пакет з 14 законопроектів і в червні передав його до Верховної Ради. Як завжди, прем’єр-міністр почала жорстко публічно тиснути на парламент, змушуючи його екстрено прийняти необхідне рішення. Проте цього разу парламент відмовився діяти під натиском прем’єр-міністра і розглядати законопроекти пакетом. З 14 законопроектів було прийнято 7, 1 прийнятий за основу, 1 – в першому читанні[44]. Решта не розглядалася.

Питання підготовки вступу до ЄС випало з кола уваги прем’єр-міністра Ю.Тимошенко. В значному ступені представницьку функцію здійснював віце-прем’єр-міністр з питань європейської інтеграції О.Рибачук.

Декларування європейських пріоритетів супроводжувалось відкрито негативним ставленням до питань ЄЕП і, в першу чергу, до Росії. Це порушило традиційні політичні взаємовідносини між країнами, що в результаті призвело до напруги в економічній сфері. Найбільш наочно це позначилося на сфері постачання палива, оскільки воно, в основному, імпортувалося або транспортувалося через територію Росії. Україна залишається залежною від імпорту нафти і газу.

Реакція економіки

У розвитку української економіки почала явно проглядатися тенденція її “охолодження”, а в серпні мав місце абсолютний спад, який дав привід аналітикам і політикам констатувати появу ризику рецесії.

Глобальним індикатором, що демонструє характер розвитку української економіки, є динаміка показника фізичного обсягу ВВП. Темп зростання реального ВВП за січень-серпень 2005 р. склав лише 2,8%, що майже в 5 разів нижче відповідних темпів за аналогічний період 2004 р. (13,6%). Якщо в лютому-липні 2005 р. щомісячні темпи зростання становили від 105,2% з пониженням до 101,1%, то в серпні обсяг ВВП абсолютно скоротився і проти липня склав 98,4%.

За січень-серпень 2005 р. індекс обсягу виробництва промислової продукції дорівнював 103,5% (аналогічний період 2004 р. – 115%), сільськогосподарської продукції – 102,2% (132,1%).

Інвестиційні ресурси розвитку економіки почали скорочуватися. За оцінками, фіскальне навантаження на ВВП значно збільшилось: 2004 р. – 25%, 2005 р. – 31%[45]. Погіршення інвестиційного клімату призвело до зменшення іноземних інвестицій. За січень-липень 2005 р. зменшився обсяг чистих прямих іноземних інвестицій – порівняно з аналогічним періодом 2004 р. він склав 85,7%. Інвестори очікують на час, коли ситуація в країні покращиться, і поки не квапляться із реалізацією своїх планів[46].

В результаті відмічається падіння інвестиційної діяльності. Про це свідчить скорочення діяльності в будівництві. За січень-серпень 2005 р. обсяг продукції будівельних підприємств знизився і склав порівняно з аналогічним періодом 2004 р. 92,3% (124,6% за відповідний період 2004 р. проти 2003 р.).

Таблиця 1

Порівняння основних соціально-економічних показників розвитку України
у січні-серпні 2004 та 2005 рр.[47]

Показник

Фактично
за січень-серпень
2004

січень-серпень 2005 до січня-серпня 2004, %

січень-серпень 2004 до січня-серпня 2003, %

 1.                   

ВВП, млн. грн.

252562,0

102,8

113,6

 2.                   

Індекс обсягу промислової продукції

-

103,5

115,0

 3.                   

Обсяги виробництва сільськогосподарської продукції, млн. грн.

58910,0

102,2

132,1

 4.                   

Обсяг виробленої продукції будівельних підприємств (у фактич­них цінах), млн. грн.

21759,0

92,3

124,6

 5.                   

Роздрібний товарообіг, млн. грн.

94045,1

121,7

119,2

 6.                   

Експорт товарів, млн. дол. США

22438,8

106,8

147,1

 7.                   

Прямі іноземні інвестиції в Україну, млн. дол. США

9061,4*

123,7*

121,3*

 8.                   

Приріст чистих прямих іноземних інвестицій за відпо­відний період, млн. дол. США

491,3*

85,7*

н/д

 9.                   

Індекс споживчих цін

-

106,7**

104,4**

10.                   

Індекс цін виробників промислової продукції

-

107,3**

116,2**

 

За висновками голови Держкомстату О. Осауленка, виникла реальна загроза негативного сальдо зовнішньої торгівлі, що свідчить про втрату однієї з базових основ зростання української економіки, яка має високий ступінь експортної орієнтації. За даними Державного комітету статистики, до 1 серпня перевищення експорту над імпортом скоротилося з $2,5 млрд. до $118 млн. або більше ніж у 21 раз[48].

Фактором, який посилює негативні тенденції в економіці, є перевага бюджету “проїдання” перед бюджетом “розвитку”. В структурі витрат Бюджету-2005 частка на споживання становить 81,0%, частка на розвиток – 18,8%.

За дев’ять місяців внаслідок реалізації великих соціальних програм в країні посилились інфляційні процеси. Індекс споживчих цін за січень-вересень 2005 р. становив 107,1%, при 105,6% в січні-вересні 2004 р.

Таким чином, перший етап постреволюційного періоду, на який прийшлась діяльність уряду Ю.Тимошенко, завершився досить помітними кризовими явищами: втратою темпів економічного зростання і появою реальної загрози спаду; критичного погіршення інвестиційного клімату, яке супроводжується відпливом інвестицій; вичерпанням інвестиційних ресурсів розвитку; розгортанням інфляції.

Безперечно, ці негативні тенденції частково є проявом ситуації перехідного періоду, який завжди погіршує економічний розвиток в країнах (безпосередні революційні події, організаційна перебудова влади, адаптація бізнесу до нових вимог тощо). Але немалий внесок у розгортання кризових явищ зробила і конкретна політика конкретного уряду, яка була перевантажена такими привхідними моментами як реприватизація, масове вилучення інвестиційних ресурсів із економіки, застосування “шокових” способів реалізації політики та “ручного” втручання в економіку. Образно висловлюючись, уряд вдався до “війни” з економікою, але в такій війні ще жодному уряду в історії одержати перемоги не вдалося.

 

3.        Другий етап постреволюційного розвитку: уряд Ю. Єханурова

Офіційне визнання кризи економічної політики уряду Ю.Тимошенко, з одного боку, завдало політичної шкоди команді президента В.Ющенка, але з другого – стало тим приводом, який дав можливість президенту твердо заявити про необхідність кардинальної зміни економічних орієнтирів. На хвилі явних економічних невдач першого постреволюційного уряду і масового невдоволення населення інфляційним зростанням споживчих цін все більша частина суспільства була схильна підтримати відмову від попередньої екстремальної економічної політики. При іншому розкладі президенту було б досить ризиковано і навіть неможливо здійснити таку кардинальну зміну курсу – від революційної боротьби “за справедливість” до консолідації національних інтересів і стабільності.

Принципи формування та склад нової урядової команди

Концепт формування нового уряду був чітко викладений президентом В.Ющенком і складався з позицій, які відверто опонували рисам попереднього уряду Ю.Тимошенко. Під час одного з перших засідань нового уряду Ю.Єханурова 5 жовтня 2005 р. президент В.Ющенко в черговий раз підкреслив: “Заповідь номер один: я дуже хотів би бачити аполітичний уряд”. У перелік його вимог до уряду також входили: професіоналізм, необхідність роботи єдиною командою, відокремлення влади від бізнесу, виконавча дисципліна і мінімальна публічність (“не сидіти на двох стільцях”)[49].

Більшість політиків та аналітиків, беручи до уваги специфічні завдання, надають уряду Ю.Єханурова статус “технічного” (“прагматичного”)[50], який повинен забезпечити стабільні умови розвитку економіки до наступних парламентських виборів у березні 2006 р. З цього приводу уряд Ю. Єханурова кваліфікують ще як “тимчасовий”.

13 вересня 2005 р. президент подав до Верховної Ради пропозицію, а 22 вересня вона дала згоду на призначення Ю.Єханурова прем’єр-міністром. Як показують заяви окремих політичних діячів та відгуки в засобах ЗМІ, фігура Ю. Єханурова, незважаючи на його партійну належність (“Народний Союз Наша Україна”), відповідає уявленням більшості українського політикуму, прийнята політикумом Росії, США, Польщі та інших країн, міжнародними організаціями. В ньому бачать професіонала, помірного та неамбітного політика, явного прихильника ліберальних реформ. Саме Ю.Єхануров свого часу відкрито виступив проти реприватизаційних дій[51] та методів ручного управління економікою, які застосовував уряд Ю.Тимошенко. Ухвалення Ю.Єханурова прем’єр-міністром розглядається як позитивний крок і з боку українських підприємницьких кіл, оскільки для них це може означати кінець тиску на бізнес[52].

Financial Times[53]: “Єханурова вважають компетентним технократом, який може покінчити з конфліктами між владою і великим бізнесом та уникнути перевитрат бюджетних коштів”.

27 вересня указами президента була призначена основна частина складу нового уряду. Останні призначення зроблені указами президента від 6 та 12 жовтня.

Економічний блок уряду складають два віце-прем’єр-міністри та вісім міністрів[54]:

Станіслав Сташевський – перший віце-прем'єр-міністр України (змінив А. Кінаха);

Юрій Мельник – віце-прем’єр-міністр з питань агропромислового комплексу (нова посада);

Арсеній Яценюк – міністр економіки (змінив С. Терьохіна);

Віктор Бондар – міністр транспорту та зв’язку (змінив Є. Червоненка);

Павло Качур – міністр будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства (нова посада).

Олександр Баранівський – міністр аграрної політики України (з попереднього складу);

Іван Плачков – міністр палива та енергетики (з попереднього складу);

Віктор Тополов – міністр вугільної промисловості (з попереднього складу);

Володимир Шандра – міністр промислової політики (з попереднього складу);

Віктор Пинзеник – міністр фінансів (з попереднього складу).

Всі теперішні міністри мають досвід роботи в центральних органах виконавчої влади: на посадах міністрів – 6, заступників міністрів та голови Нацбанку – 3, окрім Павла Качура, який свого часу був радником прем’єр-міністра.

Більшість членів уряду зберігають зв’язки з політичними партіями. П’ять міністрів є членами партії „Народний Союз Наша Україна”[55], по одному члену Соціалістичної партії України, партії „Реформи та порядок”, двох безпартійних[56] і Ю. Мельника називають „креатурою” Української Народної Партії[57].

Середній вік членів економічного блоку уряду – 59 років. Наймолодші – А. Яценюк (31 рік) та В. Бондар (30 років) – отримують схвальні відгуки як професійні та перспективні[58].

На відміну від першого уряду Ю. Тимошенко більшість членів уряду не мають зв’язків з бізнесом.

Нова парадигма економічної політики

Відставка попереднього уряду та призначення нового було неочікуваним кроком президента В.Ющенка і значною мірою відображала категоричну відмові від існуючої політики управління економікою. Тому Україна поки ще не має чітко артикульованої стратегії подальшого розвитку країни. В перших заявах і виступах президента і прем’єр-міністра окреслені лише загальні параметри нової парадигми економічної політики.

Своє перше бачення цілей і способів дій нового уряду Ю.Єхануров виклав на засіданні Верховної Ради 20 вересня при його ухваленні на посаду прем’єр-міністра. До основних завдань нового уряду віднесені досягнення стабілізації та сталого поступального розвитку економіки, і на цій базі – неухильне виконання соціальних зобов’язань, які взяла на себе нова влада в процесі “помаранчевої” революції. При цьому акцент робитиметься на забезпеченні ефективного регіонального розвитку. “Експериментів над країною, – твердо заявив Ю.Єхануров, – не буде”. Замість ручного управління впроваджуватимуться сучасні механізми впливу на економіку. Перший місяць роботи уряд розглядає як реабілітаційний період у стосунках влади і бізнесу. Відтворюватимуться недоторканість прав власності й однакові для всіх підприємців правила гри.

В підсумковому вигляді нова парадигма економічного розвитку, яку повинен забезпечити новий уряд, була презентована президентом В.Ющенком і прем’єр-міністром Ю. Єхануровим на одному з перших його засідань[59]. “У нас є три…завдання, – підкреслив Ю. Єхануров, – припинити негативні тенденції в розвитку держави, ...закласти основи для стабільного зростання, ...і у нас є ще доручення президента розробити чітку і зважену стратегію розвитку країни”. Саме на цьому засіданні була знову озвучена “фішка” політики Ю.Єханурова – співпраця з регіонами. В свою чергу президент В. Ющенко звернув увагу уряду на необхідність відтворення привабливого інвестиційного клімату і нормальних взаємовідносин із зовнішніми партнерами, в першу чергу з Росією.

Нова економічна політика уряду Ю. Єханурова починає набувати більш конкретних рис саме в процесі реальних акцій уряду, які він здійснює, відповідаючи на внутрішні та зовнішні виклики. У вересні-жовтні новий уряд був змушений зосередити свої зусилля на невідкладних питаннях: підготовці Бюджету-2006, заходах щодо негайного поліпшення інвестиційного клімату, відтворенні балансу глобальних орієнтацій, в першу чергу на завершення підготовки до вступу України в СОТ у 2005 р. та забезпечення стабільного постачання палива в зв’язку з наближенням зимового періоду.

Бюджет-2006

Першою значимою акцією Ю.Єханурова було подання 15 вересня 2005 р. на розгляд Верховній Раді проекту Державного бюджету на 2006 рік[60]. Ця акція уряду стала першим прикладом раціонального підходу до прийняття управлінських рішень - процес створення бюджетного поля для розвитку української економіки на наступний рік не був перерваний з політичних мотивів.

Проект Бюджету-2006 підготовлений ще урядом Ю. Тимошенко. Уряд Ю. Єханурова вніс до його тексту лише деякі зміни стосовно стратегічних показників. Ці зміни демонструють, що порівняно з першим другий уряд більш песимістично оцінює перспективи розвитку української економіки в наступному році:

·          номінальний розмір ВВП зменшиться з 524 до 512,5 млрд. грн. Відповідно, річний приріст ВВП знизиться з 9,5% до 7%;

·          розмір бюджетного дефіциту збільшиться до 9,9 млрд. грн.;

·          розмір фонду оплати праці скоротиться зі 164 до 159,4 млрд. грн.;

·          позитивне сальдо торгового балансу скоротиться до 200 млн. грн.[61].

Таблиця 2

Порівняння основних макроекономічних
показників державних бюджетів на 2005-2006 рр.[62]

 

Показник

2005 рік
(уряд Януковича)[63]

2005 рік
(уряд Тимошенко)[64]

2006 рік проект  (уряд Єханурова)[65]

Номінальний ВВП, млрд. грн.

409,5

436,0

512,5

Реальний ВВП, темп зростання (%)

106,5

108,2

107,0

Обсяг продукції промисловості, % до попереднього року

109,0

112,0

109,5

Валова продукція сільського господарства,
% до попереднього року

103,7

н/д

103,3

Доходи державного бюджету, млрд. грн.

86,5

106,1

118,7

Видатки державного бюджету, млрд. грн., в тому числі:

95,5

114,1

127,4

видатки споживання, млрд. грн.

73,1

92,4

101,4

% від загальної суми

76,5

81,0

79,6

видатки розвитку, млрд. грн.

22,2

21,4

25,8

% від загальної суми

23,2

18,8

20,2

Граничний розмір дефіциту державного бюджету, млрд. грн.

8,6

7,1

9,9

Індекс споживчих цін (%): грудень до грудня попереднього року

108,7

109,8

108,7

Індекс цін виробників (%): грудень до грудня попереднього року

107,9

н/д

111,8

Прямі іноземні інвестиції, млн. дол. США

1500

н/д

2600

Фонд оплати праці робітників, службовців, військових, працівників малих підприємств та галузі с/г, млрд. грн.

120,2

н/д

159,3

Середньомісячна зарплата робітників, службовців, працівників с/г, грн.

768,2

н/д

995,0

реальний приріст, %

17,0

н/д

11,9

Баланс товарів і послуг (платіжний баланс), млн. дол. США

3687,0

н/д

166,0

Експорт товарів і послуг, млн. дол. США

42355,0

н/д

46503,0

% до попереднього року

108,7

110,4

108,5

Імпорт товарів і послуг, млн. дол. США

38668,0

н/д

46337,0

% до попереднього року

112,3

117,8

113,0

Ю.Єхануров назвав Бюджет-2006 “соціально виваженим бюджетом розвитку”[66], оскільки він зберігає високу соціальну орієнтацію і в той же час передбачає перевагу завдань розвитку. Це простежується на випередженні збільшення витрат розвитку над витратами споживання. Фінансування витрат розвитку збільшено на 17,4%, тоді як витрати споживання – лише на 9,8%.

За розрахунками Міністерства фінансів, у 2006 р. витрати на “інвестиційні” статті збільшаться на 4 млрд. грн., при цьому значна їх частина спрямовуватиметься на будівництво шляхів та розвиток їх інфраструктури. Новація бюджету – повернення 100% надходжень від шляхового фонду на будівництво шляхів. Збільшені також програми державної підтримки окремих галузей.

За першими неупередженими оцінками, основні макроекономічні показники Бюджету-2006 близькі до реально очікуваних. Але окремі експерти вважають, що вони все ще занадто оптимістичні. У зв’язку з тим, що Бюджет-2006 значною мірою є заручником попередньої політики, він залишається за характером “бюджетом проїдання”. Частка витрат на споживання становить 79,6% (Бюджет-2005 – 81,0%). У бюджеті містяться нереалістичні, на думку окремих аналітиків, завдання – мета зниження податкового навантаження на бюджет не узгоджується з завданнями подальшого збільшення обсягів надходжень у бюджет[67]. Як відмічають спостерігачі, проект Бюджету-2006 одержав безпрецедентну кількість зауважень і приречений на корінну переробку.

Як і очікували аналітики[68], проходження проекту Бюджету-2006 через парламент було складним. 20 жовтня парламент повернув проект до Бюджетного комітету і доручив доопрацювати його до 1 листопада 2005 р. На сьогодні уряд і відповідні Комітети Верховної Ради узгоджують проблемні позиції. Окрім професійних претензій проходження бюджету через парламент утруднюється ще й політичними мотивами напередодні парламентських виборів[69].

Відтворення привабливого інвестиційного клімату

Оскільки основним фактором, який різко погіршив інвестиційний клімат в Україні, стала реприватизація, Ю. Єхануров, обійнявши посаду прем’єр-міністра, насамперед позиціювався з цього питання. Перші виступи Ю.Єханурова з приводу політики реприватизації були досить категоричними. Він проголосив про повну відмову від її подальшого продовження. Але в міру входження в ситуацію з її політичними та економічними нюансами його заяви поступово почали втрачати початкову безапеляційність.

Пізніше появились його заяви про те, що уряд, в принципі, не відмовляється від політики перегляду прав власності, набутих у процесі приватизації, оскільки це суперечило б громадським очікуванням “справедливості”. Ю. Єхануров проголосив намір змінити способи її проведення: замість повернення об’єктів у державну власність для наступного перепродажу планується застосувати механізм мирових угод і доплат[70].

Проте проблема реприватизації все ще залишається на рівні публічних заяв. У правовому порядку реприватизація й дотепер неврегульована. Це створює невпевненість серед власників приватизованих об’єктів, оскільки вони не застраховані від небажаного розвитку подій і зміни урядових орієнтирів.

Серед практичних акцій президента й уряду в сфері реприватизації найбільш значимою стала підтримка підготовки і проведення конкурсу з продажу пакета акцій “Криворіжсталі”. На останній стадії в процес підготовки до продажу несподівано втрутився парламент. З ініціативи народних депутатів 18 жовтня парламент прийняв постанову з рекомендаціями уряду та Фонду державного майна України щодо обмеження приватизації. Крім того, парламент підтримав у першому читанні закон про пряму заборону приватизації “Криворіжсталі”[71]. Але, незважаючи на це, президент і прем’єр-міністр підтвердили незворотність рішення про продаж “Криворіжсталі”. Оскільки закон про заборону приватизації “Криворіжсталі” не набув сили, 24 жовтня в присутності президента і прем’єр-міністра конкурс відбувся.

В конкурсі взяли участь індійська компанія Mittal Steel Company N.V., Компанія з російським капіталом ТОВ “Смарт-Груп” і консорціум українського Індустріального союзу Донбасу та французької компанії Arcelor. Переможцем стала компанія Mittal Steel Company N.V. – найбільший у світі виробник сталі. Пакет акцій проданий за несподівано високу ціну – 24,2 млрд. грн. (при стартовій ціні 10 млрд. грн.)[72]. Це перевищило ціну першого продажу в 2004 р. у 6 разів.

Одержати таку високу ціну стало можливим завдяки: а) вдалому способу конкурсу, в якому застосовувались елементи аукціону, що збільшило ступінь змагальності між претендентами; б) зниженню ступеня ризиків для інвесторів внаслідок послідовних сигналів влади про припинення реприватизації та забезпечення гарантій прав власності; в) ексклюзивності приватизаційного акту, оскільки в 2005 р. це був єдиний продаж стратегічного об’єкта такого рангу.

Цей конкурс можна вважати першою резонансною позитивною акцією, яка мала місце при новому уряді. Спостерігачі одностайно відмічають публічність і прозорість його організації”[73]. Він зламав негативну реприватизаційну тенденцію попередніх місяців і став сигналом для іноземних інвесторів про поліпшення інвестиційного клімату в країні[74]. Одержані кошті дозволять послабити напругу з наповненням бюджету, яка набула гостроти останнім часом.

Разом з цим, деякі аналітики[75] висловлюють побоювання, що вдалий приклад продажу “Криворіжсталі” може спровокувати президента і уряд на реанімацію ідеї реприватизації (зовнішня легкість процедури “відібрати та продати”). Занадто вже складні вхідні умови одержав уряд Ю. Єханурова, щоб його не приваблювала ідея швидкого одержання коштів через перепродаж об’єктів, які повертаються в державну власність. Так, в коментарях прем’єр-міністра в день вдалого конкурсу з продажу “Криворіжсталі” вперше прозвучали слова про можливість повернення у державну власність з метою перепродажу ще
5-6 стратегічних об’єктів[76].

Але при цьому не слід забувати, що якщо уряд спробує поширити практику реприватизаційних продажів, то ціни об’єктів можуть різко впасти, й такого другого виграшу, як у випадку з “Криворіжсталлю”, влада вже не одержить.

Після відставки уряду Ю. Тимошенко, швидше за все, буде ще деякий час зберігатися в Україні настороженість бізнесу. В підприємницьких колах переважає стан очікування, недовіра до влади ще зберігається. Тим паче, що влада ще не визначилась остаточно з тим, як вона передбачає здійснювати перегляд прав власності. Про настороженість бізнесу, зокрема, свідчать поодинокі факти підстрахування своїх прав власності від можливих актів реприватизації. Так, за висновками аналітиків, до таких заходів можна віднести опублікування 26 вересня об’яви стосовно порушення справи про банкрутство ВАТ “Павлоградвугілля”[77].

Другим напрямком дій уряду Ю.Єханурова стало поліпшення публічних взаємовідносин влади і бізнесу. До перших акцій Ю.Єханурова в цьому контексті можна віднести проведення 10 жовтня 2005 р. засідання з членами Ради підприємців України при Кабінеті Міністрів України[78]. Прем’єр-міністр повідомив членів Ради про те, що до 15 листопада їм буде надано право “вето” на урядові рішення. Після цього терміну необхідно, як підкреслив прем’єр-міністр, шукати інші, більш раціональні способи участі Ради у формуванні політики уряду (компроміси, домовленості). Ю. Єхануров закликав Раду делегувати своїх представників в урядові комітети, що допоможе створити ефективний механізм співпраці уряду і бізнесу. Пропозиції Ради розглядатимуться на засіданнях уряду і в подальшому трансформуватимуться в законопроекти, проекти указів президента або розпорядження самого уряду.

Величезний резонанс у суспільстві одержала зустріч 14 жовтня 2005 р. президента В. Ющенка з представниками великого українського капіталу[79]. Вона стала помітною подією, оскільки вперше в Україні впроваджувались публічні взаємовідносини влади з великим капіталом.

В Україні при старій владі, фактично, не існувало офіційної державної політики стосовно великого капіталу. Взаємовідносини з бізнесом були непрозорими – мали форму особистих стосунків представників влади та великого бізнесу. В свою чергу, уряд Ю. Тимошенко стосовно великого капіталу вдався до політики, яка повністю відповідала принципам боротьби “з ворогом”. Реприватизація була спрямована на підрив позицій великих ФПГ в економіці. Демонстративним відокремленням великого капіталу від влади стало оновлення складу Ради підприємців України при Кабінеті Міністрів України. Якщо раніше Рада, в основному, складалася з представників великого капіталу, то за розпорядженням Ю. Тимошенко новий її склад був сформований з представників малого і середнього бізнесу[80].

Така система взаємовідносин, що склалася між владою і великим капіталом, є неприродним станом для економіки і в цілому для суспільства. Це завдало значної шкоди інвестиційному клімату країни. Саме тому президент В. Ющенко проголосив налагодження взаємовідносин влади і капіталу одним із своїх невідкладних пріоритетів. Зразу ж після відставки уряду Ю. Тимошенко президент активно посилає сигнали українському суспільству, які мають свідчити про зміни орієнтирів стосовно великого капіталу[81].

На зустріч з президентом 14 жовтня були запрошені 20 представників великого капіталу: Р. Ахметов (група “СКМ”), В. Богуслаєв (“Мотор Січ”), В. Бойко (Маріупольський комбінат ім. Ілліча), В. Гайдук (“ІСД”), К. Жеваго (банк “Фінанси і кредит”), А. Клюєв (Група “Укрпідшипник”), І. Коломойський (банк “Приват”), В. Ландик (“Норд”), В. Пінчук (“Інтерпайп”), В. Поляченко (Київміськбуд”), А. Порошенко (“Укрпромінвест”), Г. Скудар (Новокраматорський будівельний завод), О. Слободян (“Оболонь), Г. Суркис (група “Славутич”), Є. Уткін (“Квазар-Мікро”), В. Хорошковський (телеканал “Інтер”), Е. Шифрін (“Запоріжсталь”), Н. Янковський (“Стирол”), О. Ярославський (“УкрСиббанк), Л. Черновецький (“Правекс-банк”) – не прийшов.

Унікальність зустрічі президента і представників великого бізнесу полягає в тому, що на ній вперше була проголошена ідея планомірної публічної політики в цій сфері. Така політика дозволяє вилучити закритість із системи взаємовідносин влади і великого капіталу та перебудувати їх на відносини партнерів. У свою чергу, громадськість одержує повний контроль над цими взаємовідносинами і набуває можливості спрямовувати їх в інтересах всього суспільства.

Ця зустріч була сприйнята аналітиками та політиками неоднозначно. Оцінки висловлювались досить діаметральні[82]: від спроби президента дійти “згоди” з олігархами, піар-ходу для одержання нових прихильників на виборах до довгоочікуваного переходу до публічної політики з однією із значних сил суспільства.

Таким чином, на відміну від безкомпромісної політики, яку демонстрував уряд Ю.Тимошенко, президент і уряд Ю.Єханурова на практиці почали реалізовувати нову політику національної згоди. Вона вже дає позитивні результати – напруженість в економіці стає явно меншою. Поряд з цим, з боку аналітиків і політиків появились перші застереження про ризики, які може містити політика компромісів. Так, Збігнев Бжезинський з приводу дій нового українського уряду, зокрема, підкреслив: “…У складних і тяжких українських реаліях слід бути досить обережними, щоб не скотитися в марний ідеалізм… Але не можна і допускати перекосу в іншій бік, коли в прагненні до реалізму вдадуться до угодовства”[83].

Однією з болючих проблем, яка виникла внаслідок дій уряду Ю.Тимошенко і перейшла новому уряду Ю. Єханурова, стала ліквідація режиму пільг для спеціальних економічних зон (СЕЗ) і територій пріоритетного розвитку (ТПР). На початок жовтня президент і прем’єр-міністр визнали існування цієї проблеми. 5 жовтня на спільній прес-конференції президент і прем’єр-міністр запевнили, що після консультацій ця проблема буде вирішена.

Указом від 28 жовтня 2005 р. №1513/2005 “Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні” президент зобов’язав уряд у місячний строк забезпечити “запровадження… компенсаційних механізмів для інвесторів, які працюють у спеціальних економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності та добросовісно виконують умови договорів.”

Окремим напрямком діяльності влади стали заходи щодо залучення іноземних інвесторів. 5-7 жовтня у Львові тривав V Міжнародний економічний форум “Україна-ЄС”, в якому взяли участь представники 11 країн, серед яких Польща, Австрія, Німеччина, Угорщина. Голова Львівської обласної адміністрації П.Олійник зазначив, що мета форуму “продемонструвати весь спектр умов для приходу іноземних інвестицій в Україну”[84]. Практичним досягненням форуму стало підписання угоди про транскордонне співробітництво між Львівською, Волинською, Закарпатською областям України та Підкарпатським і Люблінським воєводствами Польщі. Також була створена лобістська група з депутатів Європарламенту, яка займатиметься питаннями транскордонного співробітництва[85].

20 жовтня 2005 р. відбулося засідання Консультативної ради з питань іноземних інвестицій під головуванням президента В.Ющенко[86]. Це була перша зустріч президента після оновлення її складу (зустрічі не проводились три роки). Тепер до її складу входять 10 представників української сторони та 18 іноземних інвесторів. Під час зустрічі президент визнав помилку із закриттям СЕЗ та ТПР, а також розповів про конкретні кроки, які влада планує здійснити для залучення інвестицій. Підсумком став Меморандум, в якому наголошена необхідність формування сприятливого середовища для інвестицій та інновацій (законодавче врегулювання прав акціонерів, реформа податкової системи тощо), а також забезпечення гарантій прав власності, спрощення процедур отримання земельних ділянок, вирішення проблем добросовісних інвесторів, які постраждали при відміні пільг у СЕЗ та ТПР, удосконалення роботи виконавчої служби. В складі Консультативної ради створено 7 робочих груп і розроблена концепція їх роботи[87].

Позитивні зміни в інвестиційному кліматі країни надають підстави для оптимістичних очікувань щодо залучення іноземних інвестицій в країну. Так, міністр економіки А.Яценюк під час зустрічі з надзвичайним та повноважним послом США Джоном Хербстом заявив, що через здійснення в цьому році продажу “Криворіжсталі”, а також українських комерційних банків та інших об’єктів сума прямих іноземних інвестицій в економіку України буде найбільшою за всі роки незалежності держави[88].

Коректування орієнтирів глобальної політики

Політика прискорення процесів європейської інтеграції України, яка була проголошена зразу після перемоги “помаранчевої” революції, фактично, не була реалізована урядом Ю.Тимошенко, але форма демонстрації пріоритету у зовнішніх орієнтирах завдала помітної шкоди взаємовідносинам України з країнами, які підтримують ЄЕП, і, в першу чергу, це викликало “охолодження” відносин з Росією. Причому незбалансована зовнішня політика стала негативно позначатися на економіці, особливо гостро у сфері забезпечення паливними ресурсами. Тому серед завдань нового уряду Ю. Єханурова особливого значення набула проблема коректування глобальних орієнтацій країни.

На новому етапі постреволюційного розвитку переваги набуває зважена позиція у визначенні зовнішніх пріоритетів. Так, президент В. Ющенко під час консультації з лідерами парламентських фракцій 21 вересня 2005 р. підкреслив, що необхідно збавити динаміку інтегрування як в ЄЕП, так і ЄС. На перший план мають виходити прагматизм і національні інтереси[89].

В перші місяці приходу до влади Ю.Єхануров продемонстрував, що європейська інтеграція та вступ до СОТ залишаються головними зовнішніми орієнтирами України[90]. Серед конкретики глобальної політики перше місце в політиці уряду займає питання забезпечення вступу України до СОТ в 2005 р.

Україна веде переговори з цього приводу вже з 1993 р. У 2005 р. вперше появилися реальні шанси з успіхом їх завершити. За оцінками аналітиків, втрата цього шансу означає для України відстрочення вступу до СОТ на 2-3 роки. Крім цього, це буде черговим показником для міжнародного співтовариства про неспроможність влади до системних перетворень[91].

Уряд Ю. Єханурова спочатку досить оптимістично прогнозував розвиток подій в цьому напрямку. Зокрема, 5 жовтня в Брюсселі міністр економіки А. Яценюк поінформував європейських партнерів про те, що процес підготовки країни до вступу у СОТ забезпечений на 80%[92]. Ці оптимістичні очікування підтримувала й більшість українських аналітиків. Але з плином часу в ЗМІ починає появлятися більш песимістична реакція. Визначились перепони усередині країни. Як виявилось, українське суспільство ще не готове до цього акту. Зволікання з підготовкою до вступу України в СОТ значною мірою відображає існуючий в суспільстві острах кардинальних змін. Окремі виступи в ЗМІ з цього приводу носять навіть катастрофічний характер[93].

Це, зокрема, відображається і на позиціях парламенту - народні депутати також виявились не готовими підтримати глобальні ініціативи президента й уряду. Це проявилося ще на стадії розгляду пакета законопроектів, переданого парламенту урядом Ю. Тимошенко. Уряд Ю. Єханурова відізвав з парламенту 2 неприйнятих законопроекти і 20 жовтня передав йому новий законопроект “Про внесення до деяких законодавчих актів України змін, що стосуються приведення законодавства України у відповідність з нормами СОТ”. В ньому передбачається внесення змін до 6 чинних законів, в тому числі “Про державне регулювання виробництва та реалізації цукру”, “Про молоко та молочні продукти”, ”Про деякі питання ввезення на митну територію України транспортних засобів”. Можна очікувати майбутні труднощі для уряду і з ратифікацією парламентом рішення про вступ до СОТ.

Останнім часом визначились і зовнішні чинники. Зміна українського уряду викликала стурбованість у СОТ. У зв’язку з цими подіями термін розгляду заяви України про вступ до СОТ перенесений на середину жовтня[94]. При цьому світові ЗМІ розповсюдили заяву генерального директора СОТ Паскаля Ламі, що Україна не встигне провести переговори щодо вступу до грудневої конференції у Гонконгу. На сьогодні Україні з 42 необхідних двохсторонніх протоколів залишилось підписати 8 – із США, Австралією, Колумбією, Панамою, Киргизстаном, Гондурасом, Хорватією та Домініканською республікою[95].

За заявами А. Яценюка – міністра економіки – Україна в глобальній політиці планує додати до традиційних напрямків міжнародної співпраці (ЄС, Росії та США) ще нові (Великобританію і Китай). З цією метою в названих країнах передбачається провести економічні конференції[96].

Прем’єр-міністр Ю.Єхануров розпочав активні дії щодо нормалізації взаємовідносин з країнами, що входять в ЄЕП. Перші візити були здійснені для підтвердження орієнтирів у зовнішній політиці, а також під тиском невідкладних потреб вирішити боргові зобов’язання України і забезпечити стабільне постачання палива.

30 вересня відбувся перший офіційний візит Ю. Єхануров до Росії[97]. Він зустрівся з президентом В. Путіним та прем’єр-міністром М. Фрадковим. Обговорювалися питання роботи міждержавної комісії “Ющенко-Путін”, а також початок роботи економічного комітету на чолі з прем’єр-міністрами обох країн. При зустрічі з В.Путіним Ю. Єхануров підкреслив: “Головний наш партнер – Росія, і ми це чітко розуміємо”. Президент В. Ющенко оцінив цей візит як успішний.

18 жовтня мав місце одноденний візит Ю.Єханурова в Республіку Білорусь. Відбулися зустрічі з президентом О.Лукашенком і прем’єр-міністром С. Сидорським, з яким підписані чотири міждержавні угоди[98]. Основні домовленості спрямовані на ліквідування дисбалансу в торговельно-економічних відносинах та сплату Україною боргу в розмірі $134 млн.

26-27 жовтня Ю. Єхануров перебував з робочим візитом у Туркменістані[99]. Основна мета візиту – обговорення можливості довгострокового контракту на постачання природного газу. Була досягнута попередня домовленість з президентом С. Ніязовим про довгострокову співпрацю в паливно-енергетичній галузі за умови погашення Україною товарного боргу в розмірі $484 млн. (погашено лише $8,7 млн.), подолання відставання в реалізації інвестиційних проектів, які здійснюються українською стороною в рахунок постачання газу та включення Росії у переговорний процес.

 

4.        Прогнози подальшого економічного розвитку

Погіршення основних макроекономічних показників розвитку України останнім часом стало предметом гострої громадської дискусії. Спочатку після призначення уряду Ю.Єханурова у аналітиків переважали песимістичні[100] варіанти оцінок можливостей швидкого відновлення позитивних тенденцій в економіці. Так, на думку голови Рахункової палати В. Симоненка, до кінця 2005 р. відбуватиметься не подальше зниження темпів зростання, а пряме абсолютне скорочення обсягів ВВП. Він не бачить факторів, які у наступні місяці поточного року спроможні відтворити позитивний тренд в економіці.

До негативних факторів, що діятимуть і при новому уряді, аналітики відносять:

-          продовження реалізації амбітних соціальних програм, що обмежить ресурси для розвитку економіки. Чергове збільшення навантаження на бюджет буде пов’язано зі збільшенням з 1 вересня мінімальної заробітної плати до 332 грн.;

-          продовження процесу зниження інвестицій як наслідок погіршення інвестиційного клімату в результаті дій уряду Ю. Тимошенко;

-          інфляцію витрат, яка триватиме й надалі та генеруватиме уповільнення зростання ВВП[101]. Загрозливим фактором залишається перманентне збільшення світових цін на нафту;

-          погіршення кон’юнктури на світовому ринку металу, що прогнозують спеціалісти. Це стане однією з причин скорочення обсягу експорту, який є традиційною складовою економічного зростання в країні;

-          необхідність компенсації інвесторам втрат у зв’язку з ліквідацією СЕЗ і ТПР, а також переглядом прав власності. Ці заходи є необхідними для відтворення сприятливого інвестиційного клімату в країні;

-          і навіть організаційну адаптацію нової урядової команди (розподіл обов’язків, накопичення досвіду тощо).

Песимістичні варіанти прогнозів економічного розвитку України в 2005 р. передбачають збільшення ВВП на рівні 2%[102] (при закладеному в бюджеті на 2005 р. плановому показнику 8,2%). Негативна реакція економіки на попередню політику уряду Ю. Тимошенко і на зовнішні фактори, як вважають окремі аналітики, може продовжитися і в 2006 р.

Але, доволі швидко в прогнозах аналітиків почали появлятися оптимістичні ноти. На їх думку, після призначення другого уряду і змін орієнтирів економічної політики можна очікувати найближчим часом подолання негативного тренду і відтворення тенденції зростання ВВП[103].

Визначилися вагомі позитивні фактори економічного зростання, пов’язані з кардинальною зміною характеру реалізації економічної політики:

-          після періоду різкого економічного спаду, обумовленого екстремальними діями уряду Ю. Тимошенко, стабілізаційна політика уряду Ю. Єханурова автоматично забезпечує позитивну реакцію економіки. Приватний український капітал одержав стимули для відтворення активної фінансової, інвестиційної та виробничої діяльності;

-          позитивний ефект дає організаційна концентрація влади на подоланні негативних тенденцій та забезпеченні подальшого стабільного розвитку економіки. Максимально використовується імідж і адміністративний потенціал президента В. Ющенка. Помітний ефект у забезпеченні заходів президента та уряду дає діяльність Політичної ради[104];

-          вдалі економічні акції нової влади, серед яких найбільшого ефекту набуло одержання 24,2 млрд. грн. за продаж пакета акцій “Криворіжсталі”. Це нейтралізує загрозу бюджетного дефіциту.

Цьому сприятиме і той факт, що подальший економічний розвиток України здійснюватиметься на позитивному внутрішньому та зовнішньому фоні, а саме:

-          пожвавлення української економіки, яке завжди спостерігається в період переробки нового врожаю;

-          наявність значних фінансових резервів від продажу державного майна. В державній власності й дотепер зберігаються великі інвестиційно привабливі об’єкти, які є високоприбутковими та мають стратегічний характер;

-          можливість швидкого відтворення привабливого інвестиційного клімату в країні. Іноземних інвесторів завжди приваблювало геополітичне місце країни, наявність власних ресурсів, висококваліфікованої дешевої робочої сили та ємний внутрішній ринок. При перших ознаках стабілізації приплив іноземного капіталу в українську економіку почне збільшуватися;

-          поліпшення кон’юнктури на світовому ринку металу та уповільнення росту цін на нафту і нафтопродукти. Як виявилось, оцінки ризиків для української економіки від цих двох зовнішніх факторів, були завищеними.

Стабілізаційний ефект досить швидко проявився в позитивній динаміці показників збільшення реального ВВП та обсягів промислової продукції. На зміну абсолютного скорочення ВВП в серпні, у вересні приріст становив 3,0%. За місяць близько двох процентних пунктів склав приріст темпів виробництва промислової продукції. Позитивні тенденції зберігаються і в жовтні, тобто вони набувають очевидної сталості.

 

Рисунок 3. Динаміка реального ВВП за січень-вересень 2005 р.,
в % до попереднього місяця[105]

 

 

Рисунок 4. Індекси обсягу промислової продукції за січень-вересень 2005 р.,
в % до попереднього місяця
[106]

 

 

Таким чином, вересень-жовтень 2005 р. надав реальні підстави для оптимістичних прогнозів подальшого розвитку економіки країни. Загроза входження української економіки в рецесію відступила. Але ліміт часу продовжує обмежувати можливості уряду щодо переходу до стратегічної політики, яка має закласти довгострокові позитивні тенденції в економічному розвитку .

 

5.        Реакції суспільства

Для вересня 2005 р. характерний досить складний калейдоскоп реакцій суспільства. Поляризація громадських думок пройшла не тільки за традиційним вододілом “стара – нова влада”, але виник його новий напрямок – “нова влада: перша – друга владна команда”. В українському суспільстві діаметрально розділилися погляди на відставку уряду Ю.Тимошенко і зміну орієнтирів економічної політики.

З одного боку, в коментарях появився гострий обвинувальний мотив – відмова від екстремальної політики уряду Ю.Тимошенко кваліфікується як “зрадництво ідеалів Майдану”[107] та “повзучий реванш кучмізму”[108]. На думку деяких експертів[109], в суспільній свідомості вже законсервувались революційні вимоги, які можуть стати базою для політичної протидії раціоналістичній економічній політиці уряду Ю.Єханурова. Ці позиції активно демонструють прихильники Ю.Тимошенко, представники Соціалістичної та Комуністичної партій, а також крайні праві, зокрема партія “Пора”.

З другого боку, частина суспільства відреагувала на ці події з надією. До цієї частини відносяться представники бізнесу, в першу чергу великого, і політики, які виявились опонентами “помаранчевої” революції.

За результатами опитування, що було проведено соціологічною службою Центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова з 9 по 16 вересня[110], 39,8% опитаних задоволені відставкою уряду Ю.Тимошенко, 35,3% не підтримують такого рішення В.Ющенка, 5,2% це не цікавить, 19,6% вагалися з відповіддю.

На результати оцінки напрямку розвитку подій в країні значний відбиток наклало розчарування населення. Відставку першого постреволюційного уряду частина населення сприйняла як поразку революції. Не виправдалися його сподівання на поліпшення життєвого рівня. Частка тих, що оцінює курс влади як такий, що здійснюється в неправильному напрямі, за лютий-жовтень 2005 р. збільшилася з 23,8% до 56,9% або в 2,4 рази. Частка позитивно оцінюючих розвиток подій у країні за цей період впала з 50,7% до 21,2%.

Таблиця 3

Оцінка напрямку розвитку подій у країні, % опитаних

Період

У правильному
напрямі

У неправильному напрямі

Важко відповісти /
не відповіли

Жовтень 2005

21,2

56,9

21,9

Вересень 2005

21,0

44,3

34,7

Серпень 2005

31,8

42,9

25,3

Червень 2005

42,6

30,6

26,8

Квітень 2005

53,5

23,1

23,4

Лютий 2005

50,7

23,8

25,5

Квітень 2004

20,3

55,7

24,0

 

Триває падіння підтримки з боку населення діяльності уряду. За лютий-жовтень 2005 р. частка тих, що повністю підтримує діяльність уряду, зменшилась з 36,4% до 8,3% або в 4,4 рази. За цей же період частка тих, хто не підтримує – зросла з 18,4% до 30,8% або 1,7 рази. Певною мірою позитивним моментом можна вважати зростання частки тих, хто підтримує окремі заходи: з 35,3% до 51,2% або 1,4 рази. Домінування негативних оцінок непрямо свідчить про те, що позитивні сигнали з боку уряду Ю. Єханурова ще не одержали відповіді у населення (або не сприйняті ним).

Таблиця 4

Підтримка діяльності уряду, % опитаних

Період

Повністю підтримую

Підтримую окремі заходи

Не
підтримую

Важко відповісти

Жовтень 2005

8,3

51,2

30,8

10,7

Вересень 2005

8,5

47,7

32,6

11,2

Серпень 2005

22,1

44,6

26,3

6,9

Червень 2005

28,1

39,9

22,2

9,8

Квітень 2005

35,8

37,1

18,4

8,6

Лютий 2005

36,4

35,3

18,8

9,6

 

Розкол серед політичних партнерів “помаранчевої” революції більшістю населення сприйнятий як її поразка. Результатом цього стало чергове падіння рейтингу основних фігурантів – президента В.Ющенка та екс-прем’єр-міністра Ю.Тимошенко. Рівень підтримки населенням В.Ющенка і Ю.Тимошенко мав пік у квітні 2005 р. – 47,3% і 49%, відповідно. Починаючи з травня, рівень їх підтримки з боку населення досить стрімко починає падати. У вересні порівняно з квітнем частка тих, хто підтримує Ю. Тимошенко, зменшилася в 2,2 рази, В. Ющенка – в 2,45 рази.

 

Таблиця 5

Рівень підтримки населенням президента Віктора Ющенка
і прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, %[111]

Період

Юлія Тимошенко

Віктор Ющенко

Повністю підтримали

Не
підтримали

Повністю підтримали

Не
підтримали

Вересень 2005

21,4

36,1

20,0

34,0

Серпень 2005

31,9

31,3

30,2

26,1

Травень 2005

39,0

32,0

40,0

21,0

Квітень 2005

47,3

19,7

49,0

21,9

Лютий 2005

41,5

28,7

48,3

23,3

Березень 2004

9,1

56,5

20,3

41,0

 

Висновки

1.        В Україні в силу конкретного історичного розвитку відсутні розвинені та повноцінні ринкові регулятори. За цих умов великого значення для розвитку національної економіки набувають конкретні фігури владної команди. Саме тому, риси першої урядової команди Ю.Тимошенко, яка сформувалась з переможців “помаранчевої” революції та вирізнялася радикалізмом і схильністю до популізму, так різко негативно відбились на економічному розвитку країни. Тим паче, що прем’єр-міністр досить активно спробувала підмінити ручним управлінням регуляторну функцію ринку.

2.        Невдачі економічної політики уряду Ю.Тимошенко окремі аналітики бачать в утопічності цілей, які були проголошені революційно налаштованою урядовою командою, що не враховувала у своїх діях реалії української економіки[112]. Спроба за короткий проміжок часу вирішити радикальним чином соціальні питання, позбавити стару владу економічної бази, здійснити детінізацію економіки та відрегулювати функціонування проблемних ринків мала своїм результатом руйнування традиційних факторів розвитку української економіки, що й призвело, врешті-решт, до втрати потенціалу зростання, а останнім часом – до абсолютного економічного спаду. Досягнення проголошених цілей можливе було лише внаслідок наполегливих системних реформ, але вони потребують деякого часу і компромісів, що не відповідало характеру першої урядової команди та її лідера Ю. Тимошенко.

3.        Свою негативну роль відіграли й політизація економічної політики та збереження зв’язку влади з бізнесом. Члени уряду виступали як активні політики і змушені були коректувати свої дії з огляду на потреби майбутніх парламентських виборів. Боротьба за широкий електорат стимулювала інтерес до короткострокових та популістських соціальних програм. У свою чергу, збереження власного бізнесу неминуче призводило до фільтрації певних урядових рішень в економічній сфері.

4.        З відставкою уряду Ю.Тимошенко завершився перший постреволюційний період в Україні, який, в основному, був пов’язаний з боротьбою зі старою владою і виконанням революційних зобов’язань під лозунгами “відтворення справедливості”. Цей перший період значно затягнувся, і тому очікуваний природний спад в економічному розвитку, який, як правило, супроводжує революційні події, перейшов у кризову стадію. Нова урядова команда Ю. Єханурова покликана реалізувати завдання нового етапу, які носять чисто прагматичний характер і потребують максимального відсторонення від політики. Його невідкладним завданням є подолання негативних наслідків попереднього уряду і відтворення стабільного розвитку економіки.

5.        Відставка уряду Ю. Тимошенко і призначення на його зміну уряду Ю.Єханурова здійснилось дещо несподівано. Тому уряд Ю. Єханурова розпочав свою діяльність без сформованої економічної політики. Спочатку його підходи в економічній політиці визначались як пряма опозиція підходам уряду Ю. Тимошенко. Це проявилося в тотальній відмові від подальшого проведення реприватизації, пошуку контактів з представниками великого капіталу, відтворенні партнерських взаємовідносин з Росією. В міру входження у ситуацію ці початкові підходи починають поступово перетворюватися на реальну політику. Хоча в кінці жовтня вже відчувається відставання по деяких моментах: й дотепер не створене правове поле політики перегляду прав власності, уряд не зміг радикально відмовитися від політики „проїдання” бюджету, виходить з-під контролю уряду процес приєднання України до СОТ (зростає опір цьому процесу) та бюджетний процес.

6.        Нова влада поки що не визначила інституційне місце великого капіталу в соціально-економічній структурі українського суспільства. Президент і уряд роблять лише перші кроки до відновлення взаємодії влади і суспільства (переведення зі статусу “ворога” до “партнера”). В свою чергу, бізнес починає рухатися назустріч владі з прагматичною метою – забезпечити для себе захист від політичних ризиків і адміністративного тиску. Глобальний контекст взаємодії влади і великого капіталу поки що не проглядається. Це може дезорієнтувати й бізнес, й владу. Нові виклики світового співтовариства пов’язані з формуванням соціально відповідальної поведінки великого бізнесу. Це одна з важливих реалій сучасного соціально-економічного розвитку, яка почала визначатися в світі з початку 90-х років[113] і має проявитися також в українській реальності.

7.        Політика нового уряду Ю.Єханурова стикається із значними ризиками. Оскільки Ю.Єхануров є професіоналом високого класу, то можна сподіватися, що частину з них він зможе, спираючись на свій досвід, передбачити та своєчасно подолати. Але існують галузі, які являють собою новації економічної політики, оскільки пов’язані з проведенням структурної перебудови старої системи на нову. До таких ризикових галузей слід віднести:

-          Інерційний характер економіки, що стримуватиме її перебудову, оскільки зміни потребують значного часу. Сильні негативні тренди залишила стара система (тіньова економіка, надмірна експортна орієнтація, традиційні фактори зростання тощо), свій внесок зробила і діяльність попереднього уряду Ю.Тимошенко (погіршення інвестиційного клімату, дестабілізація економіки, інфляція тощо).

-        Поширення лівої ідеології серед населення, яка збуджена революційними подіями та передвиборними заявами, входить у суперечність з вимогами ефективної економіки та викликами часу. Це може стати на заваді переходу до політики “розвитку” від політики “проїдання”, активізації економічних реформ, зокрема проведенню приватизації.

-        Необхідність суспільного компромісу як умова стабілізації розвитку економіки створює небезпеку не тільки політичного, але й економічного ренесансу. Високого мистецтва потребує визначення цієї межі.

-        Протистояння, що стало визначатися між урядом і парламентом, в якому нова влада не сформувала більшості. Появляються побоювання, що з політичних міркувань напередодні парламентських виборів 2006 р. парламент може не підтримати позиції уряду, особливо у випадку непопулярних з його боку дій.



[1] http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005

[2] Джонатан Стил в газеті The Guardian (Великобритания) назвав це «банальною сварою між олігархами» – http://news.gala.net/?cat=1&id=202558

[3] Політолог Ю. Небоженко про критерії відбору кандидатів до урядуhttp://www.pravda.com.ua/arhive/2005/february/4/news/33.shtml

[4] htpp://www.cvk.gov.ua/vp2004/WP300?PT001F01=502&REJ=1

[5] http://www.pravda.com.ua/arhive/2005/february/4/news/33.shtml

[6] День, №176, 28 сентября 2005. – С.5

[7] http://www.zn.kiev.ua/nn/show/569/51576/

[8] «Ведомости»: украинское правительство долго не протянет - http://www.grani.ru/Politics/World/Europe/Ukraine/p.84181.html

[9] http://slovo.prosvita.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=1300

[10] http://www.pravda.com.ua/news/2005/9/5/33025.htm

[11] http://www.pravda.com.ua/news/2005/3/16/2595.htm

[12] За січень-липень 2004 р. розрив між реальними та номінальними доходами населення становив лише 6,4%: номінальні доходи за цей період збільшилися на 18,3%, реальні – на 11,9%.

[13] День, №173-174, 23 сентября 2005 р. – С. 5

[14] http://www.ukrstat.gov.ua/

[15] http://www.lenta-ua.com/article/43463fd21lea9d/view_print/

[16] www.rada.gov.ua

[17] Постанова КМУ від 1 квітня 2005 р. №260 „Про затвердження Державної програми „Контрабанді – стоп” на 2005-2006 роки”; Чисті руки – http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=12210248

[18] www.elvisti.com/2005/02/16/ukrbiz.shtml

[19] Постанова Кабінету міністрів України №157 від 28 лютого 2005

[20] http://www.ukrstat.gov.ua/

[21] http://www.spfu.gov.ua/ukr/news_big.php?id=1030&noanons=noanons&all_news=&page=1

[22] http://www.spfu.gov.ua/ukr/fin_stat_view.php?id=77

[23] http://www.business.ua/i656/a22153/

[24] Деловая столица, №39, 26.09.2005. – С.5

[25] Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. №256; від 25 липня 2005 р. №285; від 9 серпня 2005 р. №324; від 18 серпня 2005 р. №343 та від 23 серпня 2005 р. №357

[26] http://www.ukrrudprom.com/const/print.php?/news/nnm260805.html

[27] Бизнес, №32, 8 августа 2005. – С.74

[28] http://www.podrobnosti.ua/print/power/security/2005/05/11/210939.html

[29] http://www.lenta-ua.com

[30] Kyiv Weekly, №15, 22-29 апреля 2005. – С.3

[31] Бизнес, №20, 16 мая 2005. – С.18

[32] http://www.president.gov.ua/news/data/print/1034.html

[33] http://www.president.gov.ua/news/data/print/1137.html

[34] Бизнес, №18-19, 9 мая 2005. – С.111

[35] Бизнес, №15, 11 апреля 2005. – С.14

[36] http://proua.com/news/2005/04/09/133034.html

[37] http://newsvote.bbc.co.uk/mpapps/pagetools/print/news.bbc.co.uk/hi/russian/business/newsid_4557000/4557697.stm

[38] http://proua.com/news/2005/07/13/133256.html

[39] http://proua.com/news/2005/09/05/195031.html

[40] Бизнес, №22, 30 мая 2005. – С. 119

[41] Наприклад, у сфері палива постановою Кабінету Міністрів України №1548 від 9 квітня 2005 р. вводяться обмеження торгової надбавки на оптові ціни виробників і митної вартості на дизельне паливо та бензин моторний; наказом Міністерства економіки №95 від 14 квітня 2005 р. встановлюються граничні рівні оптово-відпускних цін на нафтопродукти.

[42] Ведомости, 3 мая 2005. – С.3 – О ситуации на топливном рынке; Контракты, №18, 2005 – на рынке мяса

[43] http://www.bincom.ua/templates/analitic-article.shtml?id=43671

[44] http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=18795531

[45] Дело, №8, 28 октября 2005. – С.4

[46] http://ntn.tv/news/biz/05/09/30/1028.html

[47] Державний комітет статистики України, http://www.ukrstat.gov.ua/

* за січень-червень відповідного періоду

** серпень у % до грудня попереднього року

[48] Деловая столица, №39, 26.09.2005. – С.4

[49] Сейчас, №88, 6 октября 2005. – С.1

[50] http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/show/565/51345/

[51] http://www.zerkalo_nedeli.com/nn/print/51247/

[52] http://usb.com.ua/ru/finances/expertopinion/2005/09/30/

[53] http://www.liga.net/perl/news/print.pl?id=159474

[54] http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/officialcategory?cat_id=31418

[55] http://www.razom.org.ua/

[56] http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/officialcategory?cat_id=31418

[57] http://www.liga.net/news/162330.html

[58] http://pravda.com.ua/news_print/2005/9/27/33901.htm, http://ua.proua.com/accent/2005/09/30/170709.html

[59] Вот и познакомились: Сейчас, №88, 6 октября 2005

[60] Прийнятий до розгляду Верховною Радою 22.09.2005

[61] Час UA, 24 сентября 2005. – С.35

[62] http://www.rada.gov.ua

[63]Враховано при прийнятті Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23.12.2004 р. №2285-IV

[64] Враховано при прийнятті Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів від 25.03.2005 №2505-IV

[65] Враховано при розробці Проекту Закону "Про Державний бюджет України на 2006 рік". Подано до Верховної Ради України 15.09.2005. Прийнято в першому читанні Верховною Радою України 21.09.2005.

[66] http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=21071844&cat_id=43255

[67] Сейчас, №80, 26 сентября 2005

[68] Инвестгазета, №38, 20 сентября 2005. – С.3

[69] Зеркало недели, №42, 29 октября 2005. – С.2

[70] http://www.zerkalo-nedeli.com/nn/print/51247/  

[71] www.rada.gov.ua

[72] День, №195, 25 октября 2005. – С.1

[73] День, №195, 25 октября 2005. – С.1;

[74] http://www.daily.com.ua/ru/news/795/

[75] День, №195, 25 октября 2005. – С.1

[76] http://ru.obkom.net.ua/news/2005-10-24/1123.shtml

[77] Сейчас, №82, 28 сентября 2005

[78] Сейчас, №91, 11 октября 2005. – С.1

[79] Инвестгазета, №42, 18 октября 2005. – С.2-3, http://usb/ru/finances/expertopinion/2005/09/31

[80] Постанова Кабінету Міністрів України від 26 травня 2005 р. №375

[81] Виступ під час консультацій з лідерами парламентських фракцій 21 вересня 2005 р. -http://www.pravda.com.ua/news_print/2005/9/21/33715/htm

[82] http://www.obozrevatel.com.ua/news_print/2005/10/17/52750.htm

[83] Зеркало недели, №40, 13 октября 2005. – С.4

[84] http://maidan.org/static/news/1128419114.html

[85] http://www.zik.com.ua/2005/10/7/news23911.htm

[86] http://www.president.gov.ua/news/data/1_3639.html

[87] http://www.liga.net/news/164389.html

[88] http://ukrrudprom.com/const/print.php?/news/nbvhhj261005.html

[89] Зеркало недели, №40, 13 октября 2005. – С.1

[90] http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=2217327

[91] Зеркало недели, №39, 8-14 октября 2005. – С.5

[92] Зеркало недели, №40, 13 октября 2005. – С.1

[93] День, №197, 27 октября 2005. – С.4

[94] http://mignews.com.ua/articles/178182.html

[95] Деловая столица, №43, 24.10.2005. – С.4

[96] Зеркало недели, №41, 22 октября 2005. – С.8

[97] http://www.proua.com/news/2005/09/30/155159.html

[98] http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=22660775&cat_id=41229

[99] Сейчас, №97, 19 октября 2005. – С.1

[100] День, №173-174, 23 сентября 2005 р. – С. 5; http://ura-inform.com/print/?/34361

[101] http://www.cbonds.info/ua/news/index.phtml/params/id

[102] http://www.cbonds.info/ua/rus/news/index.phtml/params/id/323717; Дело, №8, 28 октября 2005. – С.4

[103] Контракти, №39, 26.09.2005. – С.24; http://www.cbonds.info/ua/rus/news/index.phtml/params/id/323463

[104] Указ Президента України „Про Політичну раду при Президентові України” від 12.10.2005 р. №1435/2005; http://www.president.gov.ua/news/data/print/3859.html

[105] http://www.ukrstat.gov.ua/

[106] http://www.ukrstat.gov.ua/

[107] Зеркало недели, №37, 24-30 сентября 2005. – С. 1

[108] Деловая столица, №39, 26.09.2005. – С.1

[109] День, №173-174, 23 сентября 2005 р. – С. 5

[110] http://www.uceps.org/ua/show/778/

[111]  100 днів нової влади: погляд неурядових аналітичних центрів. Травень 2005. - С.55; http://www.uceps.org/ua/show/778/

[112]  День, №173-174, 23 сентября 2005 р. – С. 4-6

[113] Вопросы экономики,№10, 2005. – С.90